---

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України

(у справі щодо несумісності депутатського мандата)

Від 13.05.1997 р. № 1-зп

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного суду України:

Тимченка Івана Артемовича - головуючого,

Вознюка Володимира Денисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Яценка Станіслава Сергійовича

за участю представника суб'єкта права на конституційне подання - народних депутатів України - Бутейка Антона Денисовича та представників від Верховної Ради України Шинкаря Олександра Івановича та Яроша Володимира Миколайовича,

керуючись статтею 150 Конституції України, пунктом 4 статті 13, статтями 41, 51 та 65 Закону України "Про Конституційний Суд України", розглянув на пленарному засіданні справу про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України.

Приводом для розгляду справи згідно з статтями 39 та 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно з частиною першою статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" стала невизначеність у розумінні зазначених статей Конституції України та Цивільного процесуального кодексу України щодо дострокового припинення повноважень народних депутатів України відповідно до статті 78 Конституції України (порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності), чим і зумовлена практична необхідність у їх офіційному тлумаченні.

Суб'єкт права на конституційне подання - народні депутати України - просить дати офіційне тлумачення:

а) частин другої і третьої статті 78 Конституції України у їх співвідношенні з частинами третьою і четвертою статті 81 Конституції України, а саме:

- чи відповідає Конституції України застосування судового порядку дострокового припинення повноважень народного депутата України, передбаченого частиною четвертою статті 81 Конституції України, щодо народних депутатів України, які поєднують депутатський мандат з перебуванням на державній службі;

- чи узгоджується з Конституцією України застосування статей 243-21, 243-22 та 243-25 Цивільного процесуального кодексу України, які передбачають порядок провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісності депутатської діяльності з іншими видами діяльності, до випадків поєднання депутатського мандата з державною службою і чи підвідомчі такі справи судам загальної юрисдикції;

б) статті 79 Конституції України щодо можливості її застосування до народних депутатів України, які працюють у складі Верховної Ради України нинішнього скликання;

в) статті 58 та пункту 2 Перехідних положень Конституції України щодо можливості застосування статей 78 та 81 Конституції України до народних депутатів України, обраних до набуття нею чинності.

Заслухавши суддю-доповідача Козюбру М. І., пояснення представника суб'єкта права на конституційне подання Бутейка А. Д. та представників від Верховної Ради України Шинкаря О. І. і Яроша В. М., вивчивши подані матеріали, Конституційний Суд України  установив:

1. Відповідно до частини першої статті 78 Конституції України народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Частина друга статті 78 Конституції України встановлює несумісність депутатського мандата з іншим представницьким мандатом чи державною службою. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом (частина третя статті 78 Конституції України).

У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду (частина четверта статті 81 Конституції України).

Порядок судового провадження у таких справах встановлюється статтями 243-21 - 243-25 Цивільного процесуального кодексу України.

Суб'єкт права на конституційне подання - народні депутати України - вважає, що частина четверта статті 81 Конституції України, яка встановлює судовий порядок дострокового припинення повноважень народного депутата України, поширюється виключно на випадки несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, встановленими законом (частина третя статті 78 Конституції України), і не може застосовуватись до випадків, визначених частиною другою статті 78 Конституції України - поєднання депутатського мандата з іншим представницьким мандатом чи державною службою.

До цих випадків, за логікою народних депутатів України, має застосовуватись частина третя статті 81 Конституції України, яка передбачає дострокове припинення повноважень народного депутата України за рішенням Верховної Ради України.

Як вважають народні депутати України, частина четверта статті 81 Конституції України відтворює лише положення частини третьої статті 78 Конституції України щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності і не містить посилань на частину другу статті 78 Конституції України.

Пропоноване народними депутатами України тлумачення частин другої і третьої статті 78 та частин третьої і четвертої статті 81 Конституції України не відповідає змісту Конституції України.

Стаття 78 Конституції України, яка встановлює обмеження на поєднання депутатського мандата з іншими видами діяльності, не дає повного переліку цих видів діяльності, виділяючи серед них тільки два - поєднання депутатського мандата з іншим представницьким мандатом чи з державною службою. Обмеження на поєднання депутатського мандата зі всіма іншими видами діяльності мають, згідно з цією статтею, встановлюватись законом.

Аналіз вказаних статей Конституції України свідчить про те, що словосполучення "інші види діяльності" вживається в частині третій статті 78 і частині четвертій статті 81 Конституції України у різних значеннях. У частині третій статті 78 Конституції України під "іншими видами діяльності" маються на увазі всі її види, не охоплені частиною другою цієї статті, тобто за винятком діяльності, пов'язаної з іншим представницьким мандатом чи з державною службою.

У частині четвертій статті 81 Конституції України словосполучення "іншими видами діяльності" за своїм обсягом є ширшим від такого ж словосполучення частини третьої статті 78. Воно включає як види діяльності, передбачені частиною другою статті 78, так і види діяльності, які згідно з частиною третьою статті 78 Конституції України встановлюються законом.

Таке тлумачення вживаного у частині четвертій статті 81 Конституції України словосполучення "інші види діяльності" підтверджується також аналізом частини четвертої статті 103, частини першої статті 120 та частини другої статті 127 Конституції України, які встановлюють вимоги несумісності щодо поста Президента України, посад членів Кабінету Міністрів України та професійних суддів.

2. Згідно зі статтею 79 Конституції України "перед вступом на посаду" народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу, текст якої міститься в тій же статті. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Виходячи з буквального тлумачення вказаних положень статті 79 Конституції України, народні депутати України мають складати присягу перед вступом на посаду, тобто перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, як про це сказано в тій же статті, або ж, якщо народний депутат України в силу певних причин обраний пізніше, то на одному з пленарних засідань чергової сесії Верховної Ради України даного скликання.

Звідси випливає, що вимоги статті 79 Конституції України поширюються на тих народних депутатів України, які обрані після набуття чинності новою Конституцією України, тобто після 28 червня 1996 року.

3. На день виборів народних депутатів України, які становлять більшість нинішнього депутатського складу Верховної Ради України, була чинною Конституція України 1978 року (зі змінами за станом на 27 березня 1994 року, тобто на день проведення виборів народних депутатів України). Згідно зі статтею 93 цієї Конституції депутат (незалежно від рівня Ради) мав здійснювати свої повноваження, "як правило, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю" (частина перша цієї статті). Депутат звільнявся від виконання виробничих або службових обов'язків лише на час сесії відповідної Ради, а також для здійснення депутатських повноважень в інших випадках, передбачених законом (частина друга статті 93).

Частина друга статті 111 Конституції України 1978 року, конкретизуючи положення статті 93 стосовно народних депутатів України, встановлювала, що "народні депутати України звільняються від виконання службових або виробничих обов'язків на певний строк, необхідний для здійснення депутатської діяльності у Верховній Раді України, її комісіях, а також серед населення. Вони можуть звільнятись від виконання службових або виробничих обов'язків на весь період своїх повноважень у Верховній Раді України".

Частина перша статті 4 Закону України "Про статус народного депутата України" (зі змінами за станом на 27 березня 1994 року) теж не забороняла поєднання депутатської діяльності з іншими видами діяльності. Вона, зокрема, передбачала, що народний депутат "здійснює свої повноваження з частковим або повним звільненням від виробничих або службових обов'язків". Причому таке звільнення мало відбуватись "за власним бажанням депутата у порядку переводу".

Зміни, внесені до статті 4 Закону України "Про статус народного депутата України" Законом України від 23 вересня 1994 року, які передбачали здійснення народним депутатом України своїх повноважень з повним звільненням від виробничих або службових обов'язків, не узгоджувалися зі статтями 93 і 111 Конституції України 1978 року.

Розходився з цими ж статтями чинної на день виборів народних депутатів України (27 березня 1994 року) Конституції України чинний на той час Закон України "Про вибори народних депутатів України", який вимагав від кандидата в народні депутати України під час його реєстрації у відповідній окружній виборчій комісії подання заяви про зобов'язання звільнитись з попереднього місця роботи в разі обрання депутатом (пункт 2 статті 25).

Отже, Конституція України, чинна на день виборів більшості народних депутатів України, які складають Верховну Раду України нинішнього скликання, а також чинний на той же день Закон України "Про статус народного депутата України" не встановлювали обмежень на поєднання депутатської діяльності з іншими видами діяльності.

4. 8 червня 1995 року набув чинності Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України", стаття 13 якого встановила обмеження на поєднання депутатської діяльності з іншою, крім викладацької, наукової та іншої творчої роботи.

Оскільки згідно з частиною другою цього Договору до прийняття нової Конституції України положення чинної Конституції України діяли лише в частині, що узгоджувалась з Конституційним Договором, статті 93 і 111 Конституції України 1978 року, які не відповідали статті 13 Договору, втратили чинність.

Конституція України 1996 року фактично відтворила положення статті 13 Конституційного Договору щодо обмежень на поєднання депутатської діяльності з іншими видами діяльності.

Таким чином, на конституційному рівні вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності закріплені лише 8 червня 1995 року, тобто більше ніж через рік після виборів народних депутатів України, які становлять більшість депутатського складу Верховної Ради України нинішнього скликання. Саме з цього часу виникли конституційні підстави для реалізації даних вимог.

5. Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

У тексті Конституції України немає застереження щодо надання зворотної сили статті 78 Конституції України. Більше того, пункт 2 Перехідних положень Конституції України, продовживши строк діяльності нинішнього складу Верховної Ради України до чергових виборів у березні 1998 року та визначивши, що "Верховна Рада України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією", не передбачає зміни умов здійснення повноважень народними депутатами України відповідно до статті 78 Конституції України.

У Перехідних положеннях Конституції України немає також застереження щодо складання присяги народними депутатами України, обраними до набуття нею чинності, як умови продовження строку повноважень Верховної Ради України нинішнього скликання.

З викладеного випливає, що до закінчення строку повноважень Верховної Ради України нинішнього скликання зазначені вище умови здійснення повноважень народними депутатами України, які обирались у період від 27 березня 1994 року по 8 червня 1995 року, тобто до дня набуття чинності Конституційним Договором, і на цей день поєднували депутатський мандат з іншими видами діяльності, не можуть без їх згоди змінюватись.

Не мають зворотної дії в часі також вимоги статті 79 Конституції України щодо народних депутатів України, обраних до набуття нею чинності.

Законом України від 3 липня 1996 року "Про внесення доповнень до Цивільного процесуального кодексу України" Цивільний процесуальний кодекс України доповнений главою 30-Д "Заяви про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісності депутатської діяльності з іншими видами діяльності". Вона складається з п'яти статей, зокрема статей 243-21, 243-22 та 243-25, про офіційне тлумачення яких йдеться у конституційному поданні народних депутатів України.

У згаданому Законі зазначено, що ці доповнення вносяться відповідно до частини третьої статті 81 Конституції України. Із змісту ж самого Закону випливає, що зміни до Цивільного процесуального кодексу України внесені відповідно до частини четвертої, а не третьої статті 81 Конституції України.

Аналіз статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України свідчить про те, що вони викладені чітко, ясно і тому немає практичної необхідності в їхньому офіційному тлумаченні.

На основі викладеного та керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 61, 63, 65, 67, 69 Закону України "Про Конституційний Суд України"  Конституційний Суд України вирішив:

1. Статтю 58 Конституції України та пункт 2 Перехідних положень Конституції України потрібно розуміти так, що дія частин другої і третьої статті 78 та частини четвертої статті 81 Конституції України щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності не поширюється на народних депутатів України, обраних у період від 27 березня 1994 року по 8 червня 1995 року, якщо вони поєднали депутатський мандат з іншими видами діяльності до 8 червня 1995 року, коли на конституційному рівні було встановлено обмеження на таке поєднання.

2. Словосполучення "інші види діяльності", яке вживається у частині четвертій статті 81 Конституції України, потрібно розуміти так, що ним охоплюються як види діяльності, передбачені частиною другою статті 78, так і види діяльності, які згідно з частиною третьою статті 78 Конституції України встановлюються законом.

3. Частина третя статті 81 Конституції України, яка передбачає порядок дострокового припинення повноважень народного депутата України за рішенням Верховної Ради України, стосується виключно випадків, передбачених частиною другою статті 81 Конституції України, і не поширюється на випадки, передбачені частиною другою статті 78 Конституції України.

До випадків, передбачених частинами другою і третьою статті 78 Конституції України, застосовується відповідно до частини четвертої статті 81 Конституції України судовий порядок дострокового припинення повноважень народного депутата України за нормами цивільного судочинства.

4. Вимоги статті 79 Конституції України не поширюються на народних депутатів України, обраних до набуття чинності Конституцією України 1996 року.

5. Рішення Конституційного Суду України відповідно до статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і оскарженню не підлягає.

6. Рішення судів загальної юрисдикції про дострокове припинення повноважень народних депутатів України на підставі статті 78 Конституції України у зв'язку з рішенням Конституційного Суду України підлягають перегляду.

7. Рішення Конституційного Суду України набуває чинності з дня його офіційного оприлюднення.

8. Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Мироненка О. М. стосовно рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року у справі про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата)

1. Згідно з загальновизнаними принципами сучасного права Конституція України є нормативним актом найвищої юридичної сили негайної дії, тобто її норми поширюються на всі факти минулого і правовідносини, які виникли до набрання чинності Основним Законом, за винятком випадків, чітко окреслених у розділі XV Конституції України 1996 р. Збереження статусу народних депутатів України, визначеного статтями 93 та 111 Конституції України 1978 р., Перехідними положеннями нового Основного Закону не передбачається. Отже, колишні конституційні норми, які не забороняли (до 8 червня 1995 р.) поєднання депутатського мандата з іншими видами діяльності, втрачають юридичну силу щодо всього складу нинішнього депутатського корпусу, незалежно від часу обрання народного депутата України.

Таке тлумачення відповідає пункту 2 розділу XV Конституції України 1996 р., оскільки Верховна Рада України не може здійснювати "повноваження, передбачені цією Конституцією" (підкреслено нами - О. М.), а народні депутати, що складають парламент, стануть керуватись при виконанні своїх обов'язків "тією" Конституцією. Це юридичний нонсенс, і він не може сприяти встановленню стабільності у державі, бо, з одного боку, будь-яка державницька інституція, що виникла за чинності Основного Закону 1978 р., на підгрунті створеного прецеденту може вимагати визнання колишніх повноважень такими, що мають переживаючий характер, а з іншого - порушується конституційний принцип рівності народних депутатів України залежно від дати обрання, тобто поділом їх на таких, що мають право на "інші види діяльності", і таких, що не мають такого права.

Застосування статті 78 і частини 4 статті 81 Конституції України 1996 р. стосовно всіх без винятку народних депутатів України не може суперечити і статті 58 Основного Закону у зв'язку з тим, що дострокове на підставі закону за рішенням суду припинення повноважень народного депутата України: а) не виключає можливості для нього зберегти мандат, відмовившись від сумісництва; б) надає депутату право не доводити справу до суду і скласти повноваження за особистою заявою; в) не є встановленням чи посиленням покарання, тобто притягненням народного депутата України до відповідальності; г) не порушує конституційні права і не погіршує правове становище депутата як людини і громадянина. Отже, нормативні підстави для тлумачення факту позбавлення депутатського мандата у встановленому статтями 78 та 81 Основного Закону України порядку як надання закону зворотної дії, ретроактивності або переживаючої сили відсутні.

2. Офіційне тлумачення будь-якої норми Конституції України на предмет відповідності її тільки "визначеному" суб'єктом права на конституційне подання чи конституційне звернення іншому конституційному положенню неприпустиме. Таке тлумачення повинне виходити виключно з контексту Основного Закону у цілому, його букви і духу та загальновизнаних норм права.

Дотримання зазначеного методологічного підходу дозволило б дійти висновку, що лише частково обмежене, але допущене суміщення депутатського мандата з іншими видами діяльності суперечить статті 1, частині 4 статті 5, частині 1 статті 6, частині 3 статті 8, частині 2 статті 19, статті 23, статті 38, статті 68, статті 160, пунктам 1 та 2 Перехідних положень Конституції України. Невиконання народними депутатами зобов'язань звільнитись з попереднього місця роботи у разі обрання не відповідає принципам справедливих вимог моралі (стаття 29.2 Загальної декларації прав людини, статті 12.3, 18.3, 19.35 Міжнародного пакту про громадські і політичні права), принципам Основного Закону України (відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями тощо), принципу верховенства права, яке значною мірою співпадає з справедливими вимогами моралі.

3. Частина 3 статті 61 Закону "Про Конституційний Суд України" дає підстави для визнання неконституційними видані після 8 червня 1995 р. акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України про призначення народних депутатів України на державну службу.

4. З іншими положеннями, викладеними у рішенні Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України, в основному, згоден.

 

 

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Савенка М. Д.  у справі про офіційне тлумачення статей 58, 78, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України

Відповідно до статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" викладаю свою окрему думку, оскільки не згоден з аргументацією і рішенням пункту 1 Конституційного Суду України, що дія положень статті 58, частин другої і третьої статті 78, частини четвертої статті 81, п. 2 Перехідних положень Конституції України щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності не поширюється на народних депутатів України, обраних у період від 27 березня 1994 року до 8 червня 1995 року, які поєднали депутатський мандат з іншими видами діяльності до 8 червня, коли на конституційному рівні вперше були встановлені обмеження на таке поєднання.

Для обгрунтування зазначеного рішення Конституційний Суд України послався на те, що Конституція України 1978 року, а також Закон України "Про статус народного депутата України", чинні на день виборів більшості народних депутатів України (27 березня 1994 р.), обмежень на поєднання депутатської діяльності з іншими видами діяльності не встановлювали, а Закон України "Про вибори народних депутатів України" в частині подання кандидатом в депутати заяви про зобов'язання звільнитися з попереднього місця роботи у разі обрання депутатом (частина друга статті 25) як умови для прийняття рішення про реєстрацію кандидата в депутати та внесені після 27 березня 1994 року зміни до Закону України "Про статус народного депутата України" щодо здійснення народним депутатом України своїх повноважень на постійній основі та несумісності статусу депутата з зайняттям іншої виробничої або службової посади, за винятком викладацької, наукової та іншої творчої роботи, не узгоджувалися зі статтями 93 та 111 Конституції України 1978 року.

Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства чинної Конституції України як Основного Закону держави на всій території України (стаття 2 Закону України "Про Конституційний Суд України"). Це завдання Конституційний Суд України виконує через надані йому повноваження.

До повноважень Конституційного Суду України відповідно до статей 147, 150 Конституції України належить вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів чинній Конституції України і офіційне тлумачення чинної Конституції України та законів України.

Виходячи з наведеного Конституційний Суд України не вправі вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів не чинній Конституції держави, оскільки Конституція України 1978 року визнана такою, що втратила чинність (Закон України "Про прийняття Конституції України і введення її в дію" від 28 червня 1996 року).

Отже, висновок суду у рішенні про неузгодженість, тобто невідповідність положень законів України "Про статус народного депутата України" та "Про вибори народних депутатів України" Конституції України 1978 року зроблено з перевищенням встановлених Конституцією України і Законом України "Про Конституційний Суд України" (стаття 13) повноважень.

Не можна погодитись і з висновком суду про відсутність за станом на 27 березня 1994 р. законодавчого обмеження сумісності депутатського мандата з зайняттям іншої виробничої чи службової посади та здійсненням своєї діяльності народними депутатами України на постійній основі.

Законом України "Про статус народного депутата України" від 21 листопада 1992 року в редакції на 27 березня 1994 року було встановлено, що депутат здійснює свої повноваження з частковим або повним звільненням від виробничих чи службових обов'язків. Звільнення здійснюється за бажанням депутата у порядку переводу.

Заняття іншою трудовою діяльністю не дозволяється Голові Верховної Ради України, його заступникам, головам постійних комісій Верховної Ради України, їх заступникам, секретарям постійних комісій, керівникам інших постійних органів Верховної Ради України і народним депутатам, які працюють на постійній роботі у Верховній Раді України, за винятком викладацької і наукової роботи у вільний від роботи час (стаття 4 Закону).

Стаття 5 цього Закону встановлювала, що депутатський мандат не сумісний з зайняттям посади та видами діяльності, зазначеними у статті 85 Конституції України 1978 року та цьому Законі.

Цим же Законом було передбачено захист трудових прав народного депутата України, звільненого від виробничих або службових обов'язків на період виконання депутатських повноважень (стаття 32 Закону).

Законом України "Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України" від 7 жовтня 1993 року встановлено, що народні депутати України працюють на постійній основі.

Вибори народних депутатів України 27 березня 1994 р. і після цієї дати проводились до нового парламенту. Отож, як випливає з названого Закону, новообрані депутати України повинні працювати на постійній основі.

З метою забезпечення виконання вимог цього Закону в Законі України "Про вибори народних депутатів України" від 18 листопада 1993 року (стаття 25) однією з умов реєстрації кандидата в депутати передбачено подання заяви кандидатом в депутати про зобов'язання звільнитися з попереднього місця роботи у разі обрання депутатом.

Положення законів України "Про статус народного депутата України", "Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України", "Про вибори народних депутатів України" з наступними змінами і доповненнями в частині встановлення умов здійснення народними депутатами своєї діяльності на постійній основі і несумісності депутатського мандата з заняттям іншою трудовою діяльністю не суперечать чинній Конституції України, і дія цих законів визначається відповідно до статті 1 Перехідних положень Конституції України.

З огляду на викладене висновки про неузгодженість окремих положень цих законів з Конституцією України 1978 року не можна визнати достатньо обгрунтованими.

Положення статей 93, 111 цієї Конституції України, на які є посилання в рішенні, також передбачають звільнення народних депутатів України від виконання службових обов'язків на весь період своїх повноважень у випадках, передбачених законом.

Згідно із статтею 114 Конституції України 1978 року порядок діяльності Верховної Ради України та її органів визначається Регламентом Верховної Ради України та іншими законами України, що видаються на основі Конституції України. Зазначені вище закони прийняті відповідно до статті 114 Конституції України, і їх не можна визнати такими, що прийняті не на основі Конституції України 1978 року.

Стаття 58 Конституції України викладена чітко, зрозуміло, і практичної необхідності у її з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації немає, тому положення цієї статті офіційного тлумачення не потребують.

Офіційне тлумачення статей 78, 81 Конституції України щодо дії їх в часі необхідно давати виходячи з контексту інших положень Конституції України, загальновизнаних принципів права.

Стаття 58 Конституції України, дійсно, закріплює один з найважливіших принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Однак викладені в ній положення торкаються тільки одного з загальновизнаних принципів сучасного права щодо зворотної дії законів та інших нормативно-правових актів в часі і не охоплюють інші принципи визначення дії правових норм у часі, скажімо, таких, як негайна дія норми і дія норми на перспективу.

Загальновизнане правило щодо негайної дії норм Конституції України закріплено у статті 8 Конституції України, якою встановлено, що норми Конституції України є нормами прямої дії і застосовуються безпосередньо з моменту набрання ними чинності. Це стосується і положень статей 78 і 81 Конституції України. 

Обмеження в застосуванні окремих норм і положень Конституції України перелічені в Перехідних положеннях Конституції України.

Будь-яких обмежень відносно прямого та безпосереднього застосування статей 78, 81 Перехідні положення Конституції України не встановили.

Для уточнення дії цих статей у часі необхідно звернутися ще до одного з загальновизнаних принципів дії правових норм у часі, коли норма, яка погіршує становище громадян, має відносно них лише перспективне значення.

Як зазначалося вище, здійснення народними депутатами України своїх повноважень на постійній основі, несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності та перебуванням на державній службі було встановлено на час виборів народних депутатів України названими раніше законами України.

Отже, положення статей 78, 81 Конституції України не погіршують правового становища народних депутатів України, обраних до прийняття Конституції України, а тому вимоги цих статей підлягають негайному виконанню.

Пункт 2 Перехідних положень Конституції України також підтверджує пряму і негайну дію норм Конституції України, які регулюють повноваження та діяльність Верховної Ради України як колегіального органу, діючого в складі народних депутатів України, тому необхідно було дати саме таке тлумачення цього пункту.

Тлумачення статей 78, 81 Конституції України необхідно було давати з урахуванням всіх зазначених загальновизнаних принципів визначення дії правової норми в часі, що Судом не було зроблено.

Внаслідок цього викладене в рішенні офіційне тлумачення цих статей і обгрунтування такого тлумачення є непослідовними, порушує рівність прав народних депутатів України, обраних в один і той же період.

В рішенні суду це офіційне тлумачення викладено так: "Статтю 58 та п. 2 Перехідних положень Конституції України слід розуміти так, що дія частини другої і третьої статті 78 та частини четвертої статті 81 Конституції України щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності не поширюється на народних депутатів України, обраних у період від 27 березня 1994 року по 8 червня 1995 року, якщо вони поєднали депутатський мандат з іншими видами діяльності до 8 червня 1995 року, коли на конституційному рівні вперше були встановлені обмеження на таке поєднання".

Даючи таке тлумачення, Суд фактично виходив з принципу негайної дії норм Конституції України та Конституційного Договору. Однак раніше в мотивувальній частині суд визнав, що на день виборів більшості народних депутатів України Конституція України 1978 року не встановлювала обмежень на поєднання депутатського мандата з іншими видами діяльності.

Застосування принципу негайної дії норми у часі допускається, якщо немає підстав для застосування іншого принципу визначення дії норми у часі, на перспективу, зокрема, коли норма не погіршує правове становище громадян.

Якщо Конституція України 1978 року не встановлювала обмежень на поєднання депутатської діяльності з іншими видами діяльності, то встановлення таких положень в Конституційному Договорі і чинній Конституції України погіршує правове становище народних депутатів України, обраних до набуття цими правовими актами чинності, а тому їх норми, відповідно до такого обгрунтування, діють на перспективу, тобто застосовуються до народних депутатів України, обраних після набрання цими актами чинності.

За даним тлумаченням виходить так, що до народних депутатів України, обраних до 8 червня 1995 року, до набуття чинності Конституційним Договором, відносно тих з них, які поєднали депутатську діяльність з іншими видами діяльності до цієї дати, положення статей 78 і 81 Конституції України не застосовуються, а до інших, обраних в цей же період, якщо вони це зробили після 8 червня 1995 року, - застосовуються.

Але ж як одні, так і інші народні депутати України обиралися на однакових умовах, визначених чинними на той час законами. Таким тлумаченням порушується рівність прав народних депутатів України, обраних в один проміжок часу.

Це тлумачення порушує закріплений у статті 8 Конституції України принцип верховенства права і не забезпечує верховенства чинної Конституції України, оскільки перевага надана не їй, а окремим положенням Конституції України 1978 року, яка втратила чинність. Воно дано без врахування громадсько-політичної та правової обстановки у державі в період до прийняття Конституції України і можливих юридичних наслідків такого тлумачення.

З урахуванням наведеного вважаю, що правильним було б таке офіційне тлумачення статей 78, 81 Конституції України: "Статті 78 та 81 Конституції України відповідно до статті 8 Конституції України є нормами прямої дії і підлягають безпосередньому застосуванню до народних депутатів України у разі невиконання ними вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності або перебуванням на державній службі безпосередньо після набрання ними чинності.

Пункт 2 Перехідних положень Конституції України слід розуміти так, що Верховна Рада України як колегіальний орган здійснює свої повноваження та діяльність за нормами чинної Конституції України".

Таке офіційне тлумачення відповідатиме також засадам здійснення державної влади в Україні з поділом її на законодавчу, виконавчу та судову, здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6 Конституції України), статті 19 Конституції України щодо обов'язку посадових осіб органів державної влади діятиме лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також принципу рівності всіх людей у своїх правах і перед законом, закріплених у статтях 21, 24, 38 Конституції України, статтях 1, 7 Загальної Декларації прав людини та статті 68 Конституції України щодо обов'язку кожного неухильно додержувати Конституції України та законів України і сприятиме забезпеченню принципу верховенства права.