---

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 158 та статті 159 Конституції України

(справа щодо внесення змін до Конституції України)

Від 09.06.1998 р. № 8-рп/98

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Тимченка Івана Артемовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича - суддя-доповідач,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

за участю представника суб'єкта права на конституційне подання Стичинського Броніслава Станіславовича - першого заступника Міністра юстиції України, а також залученого до участі в конституційному провадженні представника Верховної Ради України Селіванова Анатолія Олександровича - завідувача Відділу зв'язків з органами правосуддя Секретаріату Верховної Ради України розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 158 та статті 159 Конституції України.

Приводом для розгляду справи, згідно зі статтями 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України", стало конституційне подання Президента України про необхідність офіційного тлумачення положень частини другої статті 158 та статті 159 Конституції України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" є практична необхідність в офіційному тлумаченні положень частини другої статті 158 та статті 159 Конституції України, яка передбачає, що законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності такого законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача Мартиненка П. Ф., пояснення Стичинського Б. С., Селіванова А. О. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:

1. Президент України - суб'єкт права на конституційне подання - просить дати офіційне тлумачення положень частини другої статті 158 Конституції України, якою визначено, що Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України. У конституційному поданні поставлено питання про те, чи мала право Верховна Рада України XIII скликання, яка 28 червня 1996 року прийняла нову Конституцію України, не порушуючи вимог частини другої статті 158 Конституції України, вносити зміни до цієї Конституції.

Аналіз частини другої статті 158 Конституції України дає підстави для висновку, що право Верховної Ради України змінювати положення Конституції України не залежить від того, чи приймала Конституцію України Верховна Рада України XIII скликання, чи її було прийнято до формування нового складу парламенту. Згідно з частиною другою статті 158 Конституції України Верховна Рада України не може змінювати одні й ті самі положення Конституції України двічі протягом строку своїх повноважень. Тобто, якщо Верховна Рада України відповідного скликання внесла зміни до певного положення Конституції України, то вдруге протягом строку своїх повноважень вона змінювати це положення Конституції України не має права.

Отже, відповідно до частини другої статті 158 Конституції України, а також статей 85, 154, 155, 156, 157, 159 та пункту 2 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України Верховна Рада України XIII скликання мала право вносити зміни до Конституції України від 28 червня 1996 року.

2. Суб'єкт права на конституційне подання просить дати офіційне тлумачення положень статті 159 Конституції України про те, чи є обов'язковим для Верховної Ради України висновок Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України під час розгляду його на пленарному засіданні Верховної Ради України.

У листі Голови Верховної Ради України до Конституційного Суду України зазначається, що відповідно до Конституції України обов'язковими для виконання є лише рішення Конституційного Суду України з питань, передбачених статтею 150 Конституції України.

Однак аналіз положень Основного Закону свідчить, що висновки Конституційного Суду України, передбачені статтею 159 Конституції України, також мають обов'язкову силу.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Це означає, що право визнавати правові акти або в окремих, передбачених Конституцією України, випадках законопроекти такими, що не відповідають Конституції, є виключною компетенцією Конституційного Суду України.

Юрисдикція Конституційного Суду України поширюється на вирішення питань, передбачених як статтею 150 Конституції України (відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, офіційне тлумачення Конституції України та законів України), так і деякими іншими статтями Конституції України, зокрема статтею 159 (відповідність вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопроекту про внесення змін до Конституції України). Причому, якщо в першому випадку має місце так званий наступний конституційний контроль з боку Конституційного Суду України, тобто перевірка ним конституційності чинних правових актів, то у другому випадку Конституційний Суд України застосовує попередній (превентивний) конституційний контроль.

Звернення до Конституційного Суду України з метою перевірки відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України є обов'язковим для Верховної Ради України (частина перша статті 147 і стаття 159 Конституції України). Положення статей 157 та 158 Конституції України містять імператив, яким заборонено вносити зміни до Конституції України всупереч умовам, наведеним у цих статтях.

Здійснюючи превентивний конституційний контроль щодо відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопроектів про внесення змін до Конституції України, Конституційний Суд України не обмежує повноважень Верховної Ради України вносити зміни до Основного Закону, а лише забезпечує конституційність їх реалізації Верховною Радою України, що є однією з основних гарантій стабільності Конституції України.

Розбіжності між названими видами конституційного контролю мають також різні форми актів, які приймаються Конституційним Судом України за результатами конституційного провадження: результати наступного конституційного контролю, передбаченого статтею 150 Конституції України, мають форму рішення, а превентивного контролю, передбаченого статтею 159 Конституції України, - форму висновку Конституційного Суду України. Незважаючи на відмінності за формою, рішення і висновки Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання. Це випливає з частини третьої статті 124 Конституції України, відповідно до якої судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, а також з частини п'ятої цієї статті, згідно з якою всі судові рішення, незалежно від їх конкретних форм, що ухвалюються судами іменем України, є обов'язковими до виконання на всій території України. Отже, прийняття судового рішення у формі висновку Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання.

Саме так вирішено це питання в Законі України "Про Конституційний Суд України", в якому закріплено положення, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання (стаття 69). Висновок Конституційного Суду України матиме значення гарантії додержання встановленого порядку внесення змін до Конституції України та стабільності Конституції України тільки за умови його обов'язковості для Верховної Ради України. 

Недодержання цієї умови Верховною Радою України є порушенням принципу здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6 Конституції України).

3. Президент України просить також дати офіційне тлумачення положення статті 159 Конституції України щодо того, коли саме Верховна Рада України повинна отримувати висновок Конституційного Суду України: до попереднього розгляду законопроекту Верховною Радою України чи після того, як вона його попередньо схвалить.

У листі Голови Верховної Ради України до Конституційного Суду України зазначається, що дане питання законодавчо не врегульоване.

Аналіз положень Конституції України свідчить, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 85 Конституції України Верховна Рада України має повноваження на внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції України. Ці повноваження Верховна Рада України відповідно до статті 155 Конституції України здійснює самостійно або, згідно із статтею 156 Конституції України, з наступним затвердженням законопроекту всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який згідно з положеннями цих статей подається до Верховної Ради України, розглядається нею лише за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності його вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Виходячи із змісту цих положень наявність висновку Конституційного Суду України зумовлена не поданням законопроектів про внесення змін до Конституції України до Верховної Ради України, а їх розглядом. Верховна Рада України не може розглядати ці законопроекти за відсутності висновку Конституційного Суду України. Це дає підстави стверджувати, що висновок має бути надано після внесення законопроекту до Верховної Ради України, але до його розгляду Верховною Радою України. При цьому мається на увазі розгляд цих законопроектів лише на пленарних засіданнях Верховної Ради України (частина друга статті 84 Конституції України).

Отже, відповідно до положень Конституції України висновок Конституційного Суду України має бути надано до початку розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції України на пленарному засіданні Верховної Ради України. Наявність висновку Конституційного Суду України про те, що законопроект відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України, є умовою для його розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Включення статті 159 до розділу XIII Конституції України зумовлено тим, щоб не допустити внесення змін до Конституції України всупереч вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Звідси випливає, що згідно із статтею 159 Конституції України обов'язковій перевірці на відповідність статтям 157 і 158 Конституції України підлягає не тільки законопроект, поданий до Верховної Ради України в порядку статей 154, 155 і 156 Конституції України, але й усі можливі поправки, внесені до нього у процесі його розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Отже, законопроект, який за висновком Конституційного Суду України відповідав вимогам статей 157 і 158 Конституції України і до якого було внесено поправки під час розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України, підлягає також перевірці Конституційним Судом України щодо відповідності цього законопроекту вимогам зазначених статей Конституції України перед прийняттям його як закону про внесення змін до Конституції України.

4. Суб'єкт права на конституційне подання просить дати офіційне тлумачення положень статті 159 Конституції України щодо того, хто і в якій формі має право звернутися до Конституційного Суду України за висновком щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Голова Верховної Ради України зазначає, що це питання є законодавчо не визначеним. Тому, на його думку, слід виходити з того, яким чином буде врегульована законом процедура звернення до Конституційного Суду України.

Аналіз положень Конституції України вказує на те, що Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади вирішує питання щодо внесення змін до Конституції України. Президент України (стаття 154 Конституції України), не менш як третина (стаття 154 Конституції України) чи не менш як дві третини (стаття 156 Конституції України) народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, які наділені виключним правом подавати законопроекти про внесення змін до Конституції України, вносять ці законопроекти згідно з установленим порядком саме на розгляд до Верховної Ради України. Конституційний Суд України надає висновок щодо відповідності цих законопроектів вимогам статей 157 і 158 Конституції України відповідно до положень статті 159 Конституції України виключно Верховній Раді України.

Отже, тільки Верховна Рада України може звернутись до Конституційного Суду України з питань надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Проте форма таких звернень потребує законодавчого врегулювання.

На основі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 51, 63, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вирішив:

1. Положення частини другої статті 158 Конституції України треба розуміти так, що Верховна Рада України XIII скликання, яка 28 червня 1996 року прийняла Конституцію України, мала право протягом строку своїх повноважень вирішувати питання про внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції України.

2. Положення статті 159 Конституції України треба розуміти так, що законопроект про внесення змін до Конституції України відповідно до статей 154 і 156 Конституції України може розглядатися Верховною Радою України лише за наявності висновку Конституційного Суду України про те, що законопроект відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

У разі внесення в процесі розгляду у Верховній Раді України поправок до законопроекту він приймається Верховною Радою України за умови наявності висновку Конституційного Суду України про те, що законопроект з внесеними до нього поправками відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Суб'єктом конституційного подання з цих питань є Верховна Рада України.

3. Рішення Конституційного Суду України набуває чинності з дня його офіційного оприлюднення.

4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Мартиненка П. Ф. у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 158 та статті 159 Конституції України

(справа щодо внесення змін до Конституції України)

Керуючись статтею 64 Закону України "Про Конституційний Суд України", вважаю за необхідне висловити свою думку щодо окремих мотивів Рішення в даній справі.

1. Президент України - суб'єкт права на конституційне подання - просить дати офіційне тлумачення положень статті 159 Конституції України та роз'яснити, чи є обов'язковим для Верховної Ради України висновок Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України під час розгляду його на пленарному засіданні.

У поясненнях Голови Верховної Ради України XIII скликання до Конституційного Суду України зазначається: вважати висновки Конституційного Суду України, передбачені статтею 159 Конституції України, такими, що мають обов'язкову силу, немає достатніх підстав, оскільки стаття 150 Конституції України прямо зазначає, що обов'язковим для виконання є лише рішення Конституційного Суду України і лише з питань, передбачених цією нормою. До того ж Конституція України не визначає юридичної сили інших актів Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України, викладаючи у своєму Рішенні тлумачення статті 159 Конституції України, ухилився від аналізу цієї точки зору в контексті положень розділу XII Конституції України - групи конституційних норм, які становлять загальні засади організації, повноважень та порядку його діяльності. Конституційний Суд України вирішив це питання шляхом посилання на положення статті 124 Конституції України щодо виконання судових рішень як обов'язкових на всій території України і на положення частини першої статті 6 Конституції України про поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Підтвердивши в такий спосіб свою позицію, що "висновок Конституційного Суду України", передбачений у статті 159 Конституції України, є обов'язковим до виконання "судовим рішенням" в сенсі частини п'ятої статті 124 Конституції України, Конституційний Суд України обійшов мовчанням суперечливе питання, віднесене до повноважень Конституційного Суду України, - про надання висновку щодо відповідності "законопроекту про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України і про співвідношення такого висновку з рішенням Конституційного Суду України.

2. На мою думку, аналіз положень Конституції України вказує на те, що поняття "рішення", яке вживається у статті 150 Конституції України, є родовим, тобто стосується усіх питань реалізації Конституційним Судом України своїх повноважень, передбачених цією статтею, в тому числі і надання висновку у випадках, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини першої статті 150 Конституції України всі акти Конституційного Суду України щодо вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність), в тому числі і висновки, є рішеннями Конституційного Суду України, які, відповідно до частини третьої цієї ж статті, є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Положення частин третьої і п'ятої статті 124, а опосередковано - і частини першої статті 6 Конституції України - лише підтверджують цей висновок.

Слід також мати на увазі і те, що згідно з частиною другою статті 147 Конституції України Конституційний Суд України здійснює свою діяльність шляхом "вирішення питань", тобто приймає рішення з усіх питань, віднесених до його компетенції. Рішення Конституційного Суду України у нормативно-правовому контексті статті 150 Конституції України - це акт Конституційного Суду України, в якому вирішується питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим або дається офіційне тлумачення Конституції України і законів України.

3. Стаття 150 Конституції України не вживає поняття "висновки Конституційного Суду України", проте має їх на увазі. Інші статті Конституції України, конкретизуючи загальні положення статті 150, прямо зазначають цю категорію актів Конституційного Суду України. Нормативно-правовий зміст статті 150 Конституції України має сприйматись в єдності з іншими нормами Основного Закону. У правовому контексті Конституції України призначення статті 150 - закріпити загальну норму (lex generalis) щодо визначення сфери повноважень Конституційного Суду України. В інших випадках, передбачених Конституцією України, закріплюються спеціальні конкретизуючі правила (lex specialis) застосування загальної норми статті 150 Конституції України.

Прийняття конституцієдавцем таких спеціальних норм-правил щодо здійснення конституційного контролю пов'язано з необхідністю гарантувати відповідність Конституції України (конституційність) тих актів органів влади, які є істотно відмінними від передбачених у статті 150. Причому відмінність полягає не в органах влади - авторах актів, а в специфіці самих актів, які, на думку конституцієдавця, безпосередньо стосуються дії Основного Закону.

Це, насамперед, конституційність міжнародних договорів України, процес укладання, ратифікації чи дії яких пов'язаний з питанням відповідності Конституції України ряду актів Кабінету Міністрів України, Президента України, Верховної Ради України. Так, згідно з частиною першою статті 151 Конституції України Конституційний Суд України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

Це також необхідність висновку Конституційного Суду України щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (частина друга статті 151 Конституції України), в якій дається конституційна оцінка низки актів та дій Верховної Ради України (стаття 111 Конституції України).

Це і питання про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вирішення якого передбачає надання висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України та законів України (пункт 28 статті 85 Конституції України), що зумовлює необхідність встановлення відповідності Конституції України та законам України відповідних постанов та рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Це, зрештою, і положення статті 159 Конституції України, відповідно до якого Конституційний Суд України надає висновок щодо відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопроектів про внесення змін до Конституції України, що розглядаються Верховною Радою України.

Чи належать такі законопроекти до категорії "інших правових актів Верховної Ради України", передбачених пунктом 1 частини першої статті 150 Конституції України? Враховуючи те, що законодавчого визначення терміну "правовий акт" немає, доктринальна відповідь на це питання може бути двозначною: так, належать, якщо поняття правового акта сприймається в широкому сенсі як спеціальна юридично значуща дія (negotium); ні, не належать, якщо правовий акт ототожнюється лише з правотворчим актом, спрямованим на регулювання суспільних відносин (instrumentum).

У даному питанні є й інший аспект: суб'єктивні наміри самого конституцієдавця. Відповідність законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України для конституцієдавця є настільки важливим питанням, що він відніс їх до таких об'єктів конституційного контролю, до яких належать "закони та інші правові акти Верховної Ради України" (пункт 1 частини першої статті 150 Конституції України). Інакше кажучи, не будучи "правовими актами" Верховної Ради України у традиційному "інструментальному" розумінні цього поняття, волею конституцієдавця вони прирівняні до "законів та інших правових актів" Верховної Ради України. До цих законопроектів ставляться ті ж вимоги відповідності Конституції України (конституційності), що й до "законів та інших правових актів Верховної Ради України", однак лише в межах відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Таким же шляхом йдуть Франція, Бразилія, Туреччина, Киргизстан, Узбекистан і багато інших країн.

В усіх зазначених вище випадках реалізації своїх повноважень Конституційний Суд України приймає рішення у формі висновку Конституційного Суду України. Одні з них передбачають попередній (превентивний) конституційний контроль, інші - специфічні ситуації наступного конституційного контролю. Але всі вони стосуються актів виключно тих органів влади, які визначені в частині першій статті 150 Конституції України.

4. Висновок Конституційного Суду України, як його рішення, є обов'язковим до виконання на території України. Це положення прямо випливає з нормативно-правового контексту Конституції України (зокрема, статей 6, 124, 147, 150, 151, 159) і підтверджується Законом України "Про Конституційний Суд України" (стаття 69).

У цьому контексті надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України є питанням про прийняття рішення Конституційного Суду України в загальному розумінні в тому статусі, яким наділені рішення Конституційного Суду України відповідно до частини третьої статті 150 Конституції України.

5. Таким чином, нормативно-правовий зміст статті 159 Конституції України свідчить про те, що висновок Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 є обов'язковим для Верховної Ради України.

Саме тому звернення до Конституційного Суду України з метою отримання висновку щодо законопроектів про внесення змін до Конституції України сприймається в Конституції України як обов'язок, а не як право. Якби Конституція України передбачала можливість факультативного звернення до Конституційного Суду України з приводу отримання висновку чи надавала б право Верховній Раді України вирішувати питання про доцільність такого звернення, тоді висновок Конституційного Суду України потрібно було б розглядати як факультативний, тобто не обов'язковий. Оскільки ж звернення за висновком до Конституційного Суду України є для Верховної Ради України не правом, а обов'язком, то і висновок Конституційного Суду України також є обов'язковим, має зобов'язуючу силу.

6. Обов'язковість дії висновку Конституційного Суду України відповідно до статті 159 Конституції України поширюється:

по-перше, на всі законопроекти про внесення змін до Конституції України, передбачені статтями 155 і 156 Конституції України (конституційні законопроекти), а також на поправки, внесені до конституційного законопроекту в ході його обговорення і схвалення на пленарному засіданні Верховної Ради України (статті 6.2.13, 6.2.14 і 6.2.15 Регламенту Верховної Ради України);

по-друге, на суб'єктів права законодавчої ініціативи та інших учасників законодавчого процесу.

7. Відповідно до нормативно-правового значення статті 159 Конституції України висновок Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 є обов'язковим для Верховної Ради України:

по-перше, у процесуальному сенсі, оскільки законопроект за відсутності висновку Конституційного Суду України про його відповідність статтям 157 і 158 Конституції України не підлягає розгляду Верховною Радою України. Закон про внесення змін до Конституції України, прийнятий Верховною Радою України з недодержанням цієї процесуальної вимоги, тобто за відсутності висновку Конституційного Суду України, розглядатиметься як такий, що не відповідає Конституції України (частина перша статті 152 Конституції України);

по-друге, у матеріальному сенсі, оскільки учасники законодавчого процесу відповідно до статті 159 Конституції України мають право і обов'язок діяти також відповідно до змісту висновку Конституційного Суду України: конституційний законопроект, його окреме положення, зміни та доповнення, внесені до них в ході обговорення, які за висновком Конституційного Суду України не відповідають вимогам статей 157 і 158 Конституції України, не підлягають розгляду Верховною Радою України.

Виходячи з того, що питання про внесення змін до Конституції України має виключне значення, оскільки Конституція України визначає засади правового регулювання та має найвищу юридичну силу (частина друга статті 8 Конституції України), конституцієдавець запровадив в Україні таку виняткову форму конституційного контролю, як попередній контроль законопроектів про внесення змін до Конституції України.

Положення, закріплені статтями 157 і 158 Конституції України, на думку конституцієдавця, є найвищими цінностями для народу та держави, і тому в нормативно-правовому контексті Конституції України вони функціонально пов'язані із статтею 159 Конституції України, що гарантує унеможливлення небажаних змін щодо цих цінностей в процесі внесення змін до тексту Конституції України. Отже, дії Верховної Ради України всупереч висновку Конституційного Суду України призвели б до того, що закріплення статей 157 і 158 у розділі XIII "Внесення змін до Конституції України" втратило б свій сенс, що суперечило б волі конституцієдавця.

Таким чином, відповідно до нормативно-правового змісту статті 159 Конституції України є юридично неприйнятними обидві можливості: і розгляд Верховною Радою України законопроекту про внесення змін до Конституції України за відсутності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України, і розгляд Верховною Радою України цього законопроекту за наявності цього висновку, але всупереч йому.