---

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України

(справа про депутатську недоторканність)

Від 27.10.1999 р. № 9-рп/99

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича - суддя-доповідач,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

за участю уповноважених за дорученням представників суб'єкта права на конституційне подання - Міністерства внутрішніх справ України - Штанька Олександра Федоровича, заступника Міністра внутрішніх справ України, Коляди Петра Васильовича, першого заступника начальника Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України; залучених до участі у розгляді цієї справи від Верховної Ради України - Шишкіна Віктора Івановича, народного депутата України, заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань правової реформи, Кривенка Леоніда Івановича, головного наукового консультанта Відділу зв'язків з органами правосуддя Секретаріату Верховної Ради України; від Генеральної прокуратури України - Бурдоля Євгена Павловича, начальника відділу правового забезпечення Генеральної прокуратури України, Титарчука Григорія Миколайовича, виконуючого обов'язки начальника Управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ і податкової міліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства; від Служби безпеки України - Породька Володимира Михайловича, начальника Слідчого управління Служби безпеки України; а також Носова Владислава Васильовича, Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України,

розглянув на пленарному засіданні справу про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України.

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" є практична необхідність в офіційній інтерпретації положень частини третьої статті 80 Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача Вознюка В. Д., пояснення Штанька О. Ф., Коляди П. В., Шишкіна В. І., Кривенка Л. І., Бурдоля Є. П., Титарчука Г. М., Породька В. М., Носова В. В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:

1. Міністерство внутрішніх справ України звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України, згідно з якими народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. У конституційному поданні також порушено питання щодо визначення моменту, з якого настає кримінальна відповідальність, та моменту, з якого особа вважається притягненою до кримінальної відповідальності; щодо необхідності скасування обраного раніше запобіжного заходу у вигляді взяття під варту особи до її обрання народним депутатом України; щодо необхідності звернення до Верховної Ради України з поданням про одержання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності та арешт цієї особи у порядку, передбаченому статтею 28 Закону України "Про статус народного депутата України".

Практичну необхідність такого тлумачення суб'єкт права на конституційне подання обгрунтовує тим, що чинним кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством не визначено поняття "притягнення до кримінальної відповідальності", не встановлено моменту, з якого настає кримінальна відповідальність і з якого народним депутатам України гарантується недоторканність. Не визначено також, чи поширюється депутатська недоторканність на особу, яку притягнено до кримінальної відповідальності і щодо якої обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту до обрання її народним депутатом України. За результатами виборів, які відбулися 29 березня 1998 року, народними депутатами України обрано окремих громадян, стосовно яких слідчими органів внутрішніх справ ще до дня виборів було порушено кримінальні справи, пред'явлено обвинувачення та обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту відповідно до положень статей 131, 132, 148, 150, 155 та інших статей Кримінально-процесуального кодексу України.

На пленарному засіданні уповноважені за дорученням представники суб'єкта права на конституційне подання Штанько О. Ф. і Коляда П. В. пояснили, що Міністерство внутрішніх справ України у конституційному поданні порушує питання щодо з'ясування моменту притягнення особи до кримінальної відповідальності і необхідності звернення до Верховної Ради України з поданням про одержання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності та арешт у разі, якщо його взято під варту і пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину до обрання народним депутатом України.

Відповідно до позиції Міністерства внутрішніх справ України особа вважається притягненою до кримінальної відповідальності з моменту винесення постанови про притягнення цієї особи як обвинуваченого і пред'явлення їй обвинувачення, а гарантії депутатської недоторканності поширюються на народного депутата України з моменту складення ним присяги. Отже, якщо особу притягнено до кримінальної відповідальності до обрання народним депутатом України і складення присяги, то у зверненні до Верховної Ради України з поданням про одержання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності та арешт такого народного депутата України немає правових підстав.

Представники Верховної Ради України Шишкін В. І. та Кривенко Л. І. вважають, що початковим моментом процесу притягнення особи до кримінальної відповідальності є винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого і пред'явлення їй конкретного обвинувачення у вчиненні злочину. Процес притягнення до кримінальної відповідальності має стадійний характер. Громадянин, обраний народним депутатом України, набуває статусу народного депутата з моменту реєстрації Центральною виборчою комісією факту обрання його народним депутатом України. Саме з цього часу на народного депутата України поширюються гарантії депутатської недоторканності, передбачені частиною третьою статті 80 Конституції України, що зумовлює необхідність враховувати цей статус у разі застосування щодо депутата механізму притягнення до кримінальної відповідальності та обрання запобіжного заходу у вигляді арешту, а також обов'язкову згоду Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання чи арешт.

Представники Генеральної прокуратури України Бурдоль Є. П. і Титарчук Г. М. та Служби безпеки України Породько В. М. пояснили, що за чинним Кримінально-процесуальним кодексом України особа вважається притягненою до кримінальної відповідальності з моменту винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Гарантії депутатської недоторканності починаються з моменту складення присяги народним депутатом України і діють тільки на період його повноважень. Тому в разі притягнення громадянина до кримінальної відповідальності та арешту до обрання його народним депутатом України немає правових підстав звертатися з поданням до Верховної Ради України про одержання згоди на вжиття таких заходів.

На думку Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України Носова В. В., системний аналіз конституційних норм дає підстави під словосполученням "притягнені до кримінальної відповідальності", яке вживається в частині третій статті 80 Конституції України щодо народних депутатів України, розуміти застосування кримінального покарання до особи, винної у вчиненні злочину. Особа вважається притягненою до кримінальної відповідальності після постановлення судом обвинувального вироку, який набрав законної сили. Що ж стосується гарантій депутатської недоторканності, то вони повинні поширюватись на народного депутата України після складення ним присяги, оскільки він розпочинає виконувати свої обов'язки саме з цього часу. Якщо громадянина заарештовано до його обрання народним депутатом України, органи попереднього слідства та суд не можуть перешкодити такому народному депутату України скласти присягу, оскільки єдиним джерелом влади виступає народ і його волевиявлення є обов'язковим для органів державної влади.

2. Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Поняття "кримінальна відповідальність" законодавчо не визначено і в теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по-різному.

Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а згідно із статтею 3 Кримінального кодексу України кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене законом суспільно небезпечне діяння. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Ці положення дають підстави розглядати кримінальну відповідальність як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин.

Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду. Кримінальна відповідальність може мати не лише форму покарання. За вироком суду вона може зводитись тільки до осуду особи, яка вчинила злочин, і звільнення її від покарання (частина друга статті 50 Кримінального кодексу України). Особу може бути засуджено умовно чи з відстрочкою виконання вироку (статті 45, 46, 46-1 Кримінального кодексу України). Тому сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кримінальної відповідальності до тих пір, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили.

3. Поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність".

Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: "за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність" (частина друга статті 60); "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення" та "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (стаття 61); "особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом" (частина перша статті 63), "незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності" (частина друга статті 68); "за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону" (частина друга статті 105); "за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності" (частина п'ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність" розмежовуються.

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності. Юридична відповідальність, у тому числі й кримінальна відповідальність, як і форми притягнення до юридичної відповідальності, визначаються та встановлюються законами. Відповідно до положень пунктів 14, 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються "судочинство... організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства", а також "засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них". Пунктом 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України визначено, що "прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування". Таким чином, форма і порядок кримінального переслідування особи, що підозрюється у вчиненні злочину, а також кримінальна відповідальність винної особи регламентуються кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством України.

Зокрема, порядок розслідування кримінальної справи, арешт і затримання регулюються Кримінально-процесуальним кодексом України. Системний аналіз його норм (статей 147, 242, 246 та інших статей) дає підстави дійти висновку, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого і пред'явлення їй обвинувачення. Відповідно до положень частини першої статті 147 цього Кодексу "в разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин ... слідчий зобов'язаний відсторонити її від посади...". Пункт 4 частини першої статті 242 Кримінально-процесуального кодексу України передбачає, що в разі віддання обвинуваченого до суду суддя одноособово чи суд у розпорядчому засіданні зобов'язані з'ясувати, "чи притягнуті до відповідальності всі особи, які зібраними в справі доказами викриті у вчиненні злочину", а відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 246 цього Кодексу суд у розпорядчому засіданні повертає справу на додаткове розслідування за "наявності підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, коли окремий розгляд справи про них неможливий".

Підтвердженням того, що в зміст терміна "притягнення до кримінальної відповідальності" вкладається факт пред'явлення особі обвинувачення, є передбачена статтею 174 Кримінального кодексу України кримінальна відповідальність особи, яка провадить дізнання, слідчого або прокурора за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності з корисливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості.

Історичний аналіз правових норм, які регламентували питання депутатської недоторканності, свідчить про те, що з моментом притягнення особи до кримінальної відповідальності пов'язується факт пред'явлення їй обвинувачення у вчиненні злочину.

Зокрема, відповідно до частини четвертої статті 111 Конституції (Основного Закону) України 1978 року (з наступними змінами) народний депутат України не міг бути без згоди Верховної Ради України притягнений до кримінальної відповідальності, заарештований або підданий заходам адміністративного стягнення, які накладалися в судовому порядку.

Законом України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року визначено, що для одержання згоди Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності Генеральний прокурор України вносить подання до Верховної Ради України до пред'явлення депутату обвинувачення або дачі санкції на арешт (частини перша і друга статті 28 названого Закону). Стаття 29 Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів" визначала, що депутата ради не можна було притягнути до кримінальної відповідальності або арештувати без згоди ради (стаття виключена Законом N 11/98-ВР від 13 січня 1998 року).

Згідно з частинами першою і другою статті 1 Закону України "Про порядок одержання згоди Ради народних депутатів на притягнення депутата до відповідальності" (Закон втратив чинність на підставі Закону N 11/98-ВР від 13 січня 1998 року) для одержання згоди ради на притягнення депутата до кримінальної відповідальності, його арешт відповідний прокурор повинен був внести в раду подання перед пред'явленням депутату звинувачення або дачею санкції на арешт.

У частині третій статті 80 Конституції України стосовно народних депутатів України також використано термін "притягнені до кримінальної відповідальності".

Отже, притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

4. Статус народного депутата України визначається Конституцією та законами України. Важливою конституційною гарантією є депутатська недоторканність, яка має цільове призначення - забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх функцій. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер.

Згідно з положеннями частини другої статті 80 Конституції України народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Це означає, що народний депутат України і після припинення депутатських повноважень не може бути притягнений до юридичної відповідальності за зазначені дії.

Депутатська недоторканність передбачає також особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту народних депутатів України. Вони не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані (частина третя статті 80 Конституції України). Згідно з частиною третьою статті 76 Конституції України "не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку". З цього конституційного припису випливає, що народним депутатом України може бути обраний громадянин України, щодо якого порушено кримінальну справу, пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, затримано чи заарештовано.

За змістом статті 69, частини першої статті 76, частини другої статті 78 та частини четвертої статті 79 Конституції України особа обирається народним депутатом України та отримує депутатський мандат внаслідок волевиявлення виборців. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу (частина перша статті 79 Конституції України). Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата (частина третя статті 79 Конституції України). Ці конституційні приписи дають підстави стверджувати, що народний депутат України свій мандат отримує за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії про визнання народного депутата обраним.

Таким чином, на підставі системного аналізу норм Конституції України Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії депутатської недоторканності відповідно до положень частини третьої статті 80 Конституції України поширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень. Якщо громадянина обрано народним депутатом України після пред'явлення йому обвинувачення у вчиненні злочину чи після арешту, подальше провадження у кримінальній справі стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на притягнення його до кримінальної відповідальності або арешт відповідно до процедури, передбаченої статтею 28 Закону України "Про статус народного депутата України". Такий підхід забезпечує реалізацію принципу рівності всіх народних депутатів України щодо гарантій депутатської недоторканності.

На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 51, 63, 65, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вирішив:

1. В аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України треба розуміти так:

1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

1.3. Згода Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності має бути одержана до пред'явлення йому обвинувачення у вчиненні злочину відповідно до чинного Кримінально-процесуального кодексу України.

1.4. Депутатська недоторканність поширюється на народного депутата України з моменту визнання його обраним за рішенням відповідної виборчої комісії і до моменту припинення повноважень народного депутата України.

У разі пред'явлення громадянину України обвинувачення у вчиненні злочину та/або його арешту до обрання народним депутатом України подальше провадження у кримінальній справі стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на його притягнення до кримінальної відповідальності та/або перебування під вартою.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Вознюка В. Д. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України

(справа про депутатську недоторканність)

У частині другій підпункту 1.4 пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України дано тлумачення, що згідно з положеннями частини третьої статті 80 Конституції України у разі пред'явлення громадянину України обвинувачення у вчиненні злочину та/або його арешту до обрання народним депутатом України подальше провадження у кримінальній справі стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на його притягнення до кримінальної відповідальності та/або перебування під вартою.

Обгрунтовуючи таке рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що громадянин України, отримавши представницький мандат, набуває статусу народного депутата України з моменту, зафіксованого в рішенні відповідної виборчої комісії про обрання його народним депутатом України. З цього моменту на нього поширюються гарантії депутатської недоторканності. Необхідність одержання згоди Верховної Ради України на притягнення до кримінальної відповідальності чи арешт забезпечує реалізацію принципу рівності всіх народних депутатів України щодо гарантій депутатської недоторканності.

Вважаю тлумачення положення частини третьої статті 80 Конституції України не зовсім правильним з таких підстав.

Парламентська (депутатська) недоторканність є правовим інститутом, притаманним більшості держав світового співтовариства, в тому числі і європейських. На сьогодні в багатьох європейських країнах існує тенденція до звуження обсягу та меж депутатської недоторканності. Зокрема, депутатська недоторканність не поширюється на депутатів (парламентаріїв), які були затримані під час вчинення чи на місці вчинення злочину, що визначено в конституціях Австрії (стаття 68), Білорусії (стаття 93), Бельгії (статті 57, 58), Греції (статті 61, 62), Італії (стаття 68), Російської Федерації (стаття 98), ФРН (стаття 46), Франції (стаття 26) та багатьох інших. Пунктом 9 розділу II "Заключні і перехідні положення" Конституції Російської Федерації встановлено, що на депутатів Державної Думи - членів Уряду не поширюються гарантії депутатської недоторканності в частині відповідальності за діяння, пов'язані з виконанням службових обов'язків.

Положення частини другої статті 80 Конституції України гарантують неможливість притягнення народного депутата України до будь-якої юридичної відповідальності за результати голосування чи висловлювання у парламенті або його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (депутатський індемнітет). Водночас частиною третьою статті 80 Конституції України передбачено можливість притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, але за згодою Верховної Ради України (депутатський імунітет).

Закріплений у статті 80 Конституції України інститут депутатської недоторканності є важливою конституційною гарантією, що захищає народного депутата України від незаконного переслідування, забезпечує самостійне і незалежне виконання депутатських обов'язків. За своїм призначенням ця гарантія є вищою порівняно із загальними конституційними гарантіями недоторканності особи (статті 28, 29, 30, 31, 32 та інші статті Конституції України).

За Конституцією України депутатська недоторканність повинна поширюватись на народного депутата України на час виконання депутатських повноважень, які починаються з моменту складення присяги (частина четверта статті 79) і припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України (частина перша статті 81). Як конституційна гарантія депутатська недоторканність має своєю метою захист народного депутата України виключно як посадової особи. Розширене тлумачення депутатської недоторканності призводить до того, що особа, яка вчинила злочин до обрання її народним депутатом України, перетворює ці гарантії на особистий привілей. На мою думку, таке розуміння публічно-правового характеру депутатської недоторканності, її суспільного призначення зумовлює порушення закріплених Конституцією України принципів рівності людини і громадянина перед законом (стаття 24) та прав особи, яка потерпіла від злочинних дій посадової особи, на судовий захист (стаття 55).

Аналіз норм Конституції України свідчить, що конституційні гарантії недоторканності надаються з метою підвищеного захисту певної категорії осіб у зв'язку з їх діяльністю. Зокрема, ці гарантії поширюються на Президента України, народних депутатів України та суддів.

За змістом частини першої статті 105 Конституції України Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень, яких він, вступаючи на пост, набуває з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України (частина перша статті 104 Конституції України).

Суддя Конституційного Суду України вступає на посаду з дня складення ним присяги судді Конституційного Суду України (частина перша статті 17 Закону України "Про Конституційний Суд України"). Вперше обраний суддя загальних судів України також складає присягу перед органом, який обрав його (стаття 10 Закону України "Про статус суддів"), і з цього моменту набуває повноважень. Лише після набуття повноважень зазначені посадові особи мають право здійснювати свої функції. З цього ж часу на них повинні поширюватись конституційні гарантії недоторканності, в тому числі і на народних депутатів України.

Конституція України не передбачає інституту недоторканності щодо кандидатів у народні депутати України, тобто вони можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи арештовані без згоди Верховної Ради України. Поширення дії цієї норми на громадян, які були притягнені до кримінальної відповідальності чи заарештовані до набуття повноважень народного депутата України, означає надання зворотності депутатській недоторканності, що суперечить призначенню цього правового інституту і духу Конституції України.

Це означає також, що згода Верховної Ради України потрібна і щодо народного депутата України, який набув цього статусу після винесення судом обвинувального вироку, але до набрання ним законної сили, що є прямим порушенням принципу поділу державної влади в Україні (стаття 6 Конституції України) та втручанням у здійснення правосуддя (стаття 124 Конституції України).

Конституція України не дає визначення поняття "притягнення до кримінальної відповідальності", та це і не є її предметом. Поняття, підстави і порядок притягнення особи до кримінальної відповідальності (як і до будь-якої юридичної відповідальності) визначаються виключно законами України (пункти 14, 22 статті 92 Конституції України). Зокрема, інститут "притягнення до кримінальної відповідальності" регламентується нормами Кримінально-процесуального кодексу України. Відповідно до цього Кодексу кримінальне переслідування здійснюється у двох основних формах: досудовій і судовій. Досудова форма включає в себе таку стадію, як попереднє слідство. Стадія притягнення особи до кримінальної відповідальності на попередньому слідстві починається з моменту пред'явлення обвинувачення у вчиненні злочину, і особа вважається притягненою до кримінальної відповідальності на цій стадії слідства. Тому всі інші слідчі дії після пред'явлення обвинувачення, стадія віддання до суду чи судовий розгляд справи охоплюються поняттям "кримінальне переслідування", а не поняттям "притягнення до кримінальної відповідальності".

Положення частини третьої статті 80 Конституції України передбачають згоду Верховної Ради України на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт лише народного депутата України. Якщо ж громадянина України притягнено до кримінальної відповідальності і застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту до обрання народним депутатом України, на нього не повинні поширюватись зазначені положення Основного Закону. В таких випадках стадія кримінального переслідування повинна бути доведена до постановлення судом виправдувального або обвинувального вироку і набрання ним законної сили.

Вважаю, що саме таке бачення гарантій депутатської недоторканності відповідає призначенню цього правового інституту та суспільним інтересам.

 

 

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Козюбри М. І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України

(справа про депутатську недоторканність)

Поділяючи окремі положення як мотивувальної, так і резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України, разом з тим вважаю, що викладена в ньому позиція з основних питань, порушених у конституційному поданні Міністерства внутрішніх справ України, є вразливою. На мою думку, вона не випливає із сучасних теоретичних уявлень про юридичну відповідальність та системного тлумачення Конституції України.

1. Юридичній відповідальності за всієї неоднозначності її розуміння у вітчизняному правознавстві притаманні певні особливості, які не підлягають сумніву. Для даної справи особливо важливе значення мають такі з них:

по-перше, юридична відповідальність є наслідком правопорушення, яке стає її фактичною підставою. У свою чергу, правопорушення характеризується сукупністю певних ознак, які утворюють його склад. Особа може бути притягнута до юридичної відповідальності тільки за наявності в її діянні всіх елементів правопорушення;

по-друге, юридична відповідальність пов'язана із застосуванням заходів державно-примусового впливу. Цим вона відрізняється від інших видів соціальної відповідальності;

по-третє, саме по собі правопорушення автоматично не тягне за собою застосування заходів державно-правового примусу, воно є лише підставою для цього. Для реального здійснення юридичної відповідальності необхідний правозастосовний акт уповноваженого на те (компетентного) органу, яким встановлюється обсяг та форма заходів державно-правового примусу;

по-четверте, юридична відповідальність здійснюється у процесуальній формі. Це означає, що порядок покладення юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права, на основі яких за наявності певного факту виникають процесуальні правовідносини, в яких відбувається рух юридичної відповідальності.

Цей рух включає ряд стадій, основними з яких згідно з теорією юридичної відповідальності є: а) виникнення юридичної відповідальності, момент якого, як правило, пов'язаний з вчиненням правопорушення; б) дослідження обставин справи про правопорушення; в) прийняття компетентними органами рішення про застосування (незастосування) заходів державно-правового примусу, вибір їх у межах санкції, передбаченої нормою права; г) реалізація юридичної відповідальності, тобто виконання застосованих до правопорушника заходів державно-правового примусу.

Зазначені стадії з деякими особливостями притаманні також такому виду юридичної відповідальності, як кримінальна відповідальність, порядок здійснення якої регламентується більш детально порівняно з іншими видами юридичної відповідальності і визначається кримінальним, кримінально-процесуальним і виправно-трудовим законодавством.

Пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину, очевидно, може розглядатись як одна із стадій руху кримінальної відповідальності. Причому призначення цієї стадії полягає не стільки в констатації у діяннях особи, якій пред'явлено обвинувачення, складу злочину, зокрема її вини, скільки у залученні цієї особи до участі у кримінальній справі у новому статусі - статусі обвинуваченого, що породжує для неї принципово новий комплекс прав (оспорювати кваліфікацію злочину, факт його вчинення, надавати докази, користуватись послугами адвоката, домагатися за допомогою юридичних засобів звільнення від кримінальної відповідальності або пом'якшення її тощо), який об'єднується загальним поняттям "право на захист".

Отже, вважати цю стадію притягненням до кримінальної відповідальності чи навіть його початком (мотивувальна частина Рішення у цьому відношенні, на мою думку, суперечлива) немає підстав.

Повноваженням притягати до кримінальної відповідальності відповідно до Конституції України наділений виключно суд. Це прямо випливає із статті 62 Основного Закону, яка говорить: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду".

Про те, що виключно суд може притягнути особу до кримінальної відповідальності, свідчить також ряд інших статей Конституції України. Зокрема, частина перша статті 61 Конституції закріплює одну з найважливіших засад юридичної відповідальності, згідно з якою "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення". Навряд чи можна заперечувати, що тут, якщо йдеться про кримінальну відповідальність, мається на увазі притягнення до відповідальності саме судом, а не "притягнення як обвинуваченого" на стадії досудового слідства, оскільки згідно із статтею 141 Кримінально-процесуального кодексу у разі необхідності допускається зміна пред'явленого обвинувачення або доповнення його слідчим. У такому випадку він "зобов'язаний заново пред'являти обвинувачення з виконанням вимог, встановлених статтями 131, 132, 133 і 140 цього Кодексу". Пред'явлення обвинувачення заново можливе також у разі повернення прокурором або судом справи для додаткового розслідування (статті 231, 246 КПК).

У частині другій статті 105 Конституції України наголошується на тому, що "за посягання на честь і гідність Президента України винні (виділено мною. - М. К.) особи притягаються до відповідальності на підставі закону". Вина ж, якщо йдеться про кримінальну відповідальність, може встановлюватись, як вже зазначалось, тільки обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України).

Отже, до винесення обвинувального вироку суду та набрання ним законної сили особа відповідно до Конституції України не може вважатися притягненою до кримінальної відповідальності. У зв'язку з цим посилання в Рішенні Конституційного Суду України на статті 147, 242, 246 Кримінально-процесуального кодексу України, відповідно до яких "притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину" (підпункт 1.2 резолютивної частини Рішення), не є переконливим.

Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України введено в дію ще у 1961 році, тобто задовго до прийняття нинішньої Конституції України. Чимало його положень потребують приведення у відповідність з положеннями Конституції України, що до цього часу не зроблено. Не узгоджуються з нею, на мою думку, й положення названих у Рішенні статей Кримінально-процесуального кодексу України, які, по суті, ототожнюють винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого і пред'явлення їй обвинувачення з притягненням до кримінальної відповідальності (допускаючи таким чином притягнення на стадії досудового слідства).

2. Не може, на мій погляд, служити вагомим аргументом на користь позиції Конституційного Суду України також посилання на історичний аналіз правових норм, які регулювали питання депутатської недоторканності.

По-перше, зазначений аналіз грунтується на законах, які, як і Кримінально-процесуальний кодекс України, приймались до чинної нині Конституції України, у зв'язку з чим вони (чи, принаймні, їх окремі положення) теж потребують приведення у відповідність з Основним Законом України.

По-друге, якщо навіть допустити, що, приймаючи положення частини третьої статті 80 Конституції України, народні депутати України XII скликання під "притягненням до кримінальної відповідальності" мали на увазі стадію пред'явлення народному депутату України обвинувачення, то і це, на мою думку, не дає підстав для висновку, що саме такою є воля Конституції.

Конституція України, як і конституції інших держав, є єдиним, цілісним актом. Тому тлумаченню підлягають не думки чи навіть позиції творців Конституції України щодо окремих її положень, а воля Конституції в цілому. Вона ж щодо порушеного питання дістає вияв у тому, що:

- Конституція України виходить з принципу єдності кримінальної відповідальності, не розриваючи її на "матеріальну" і "процесуальну", як це мало місце у радянській юридичній науці. Разом з тим вона не зводить кримінальну відповідальність до реалізації тільки матеріально-правових норм, а передбачає процесуальні інститути, що містять гарантії досягнення об'єктивної істини у справі, прав особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, обгрунтованості застосування до неї запобіжних заходів тощо (статті 28, 29, 31, 55, 59, 61, 62, 63 та ін.);

- офіційна оцінка наявності чи відсутності у діянні особи складу злочину як підстави кримінальної відповідальності здійснюється виключно судом;

- тільки суд приймає рішення про застосування чи незастосування до особи, яка вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру.

З цього випливає, що згода Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності має бути одержана не до пред'явлення йому обвинувачення, а перед направленням прокурором справи до суду відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України.

3. Не заперечуючи проти позиції Конституційного Суду України щодо того, що депутатська недоторканність поширюється на народного депутата України з моменту визнання його обраним за рішенням відповідної виборчої комісії і до моменту припинення повноважень, разом з тим вважаю, що частина друга підпункту 1.4 Рішення Конституційного Суду, згідно з якою "у разі пред'явлення громадянину України обвинувачення у вчиненні злочину та/або його арешту до обрання народним депутатом України подальше провадження у кримінальній справі стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на його притягнення до кримінальної відповідальності та/або перебування під вартою", не узгоджується із зазначеною позицією.

При вирішенні даного питання, на мою думку, необхідно виходити із загального змісту та мети інституту депутатської недоторканності (імунітету). Як правильно зазначається у мотивувальній частині Рішення, депутатська недоторканність не є особистим привілеєм. Проте до цього варто додати, що вона не є також виключно індивідуальним правом народного депутата України. Депутатська недоторканність (імунітет) спрямована, в основному, на забезпечення нормального функціонування парламенту (зокрема і на його захист від посягань виконавчої влади). Не випадково в багатьох країнах світу (Австралія, Велика Британія, Індія, Ірландія, Канада, Норвегія, США, Філіппіни та ін.) депутатська недоторканність (імунітет) поширюється лише на період сесії парламенту та на певний строк до її початку і після закінчення.

В Україні, як і в деяких інших державах, строк дії депутатської недоторканності (імунітету) охоплює весь строк дії депутатського мандата. Це, зокрема, означає, що передбачений частиною третьою статті 80 Конституції України особливий порядок притягнення народних депутатів України до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту діє тільки в межах цього строку. Інакше кажучи, вимога щодо згоди Верховної Ради України на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт не поширюється не тільки на осіб, депутатські повноваження яких припинилися, а й на осіб, яких взято під варту або кримінальну справу щодо яких передано до суду до обрання народними депутатами України. За логікою ж, покладеною в основу Рішення Конституційного Суду, така згода необхідна навіть на стадії судового розгляду справи (якщо під час розгляду підсудний обраний народним депутатом України), що суперечить одній з основних засад судочинства - рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 129 Конституції України).

4. Відповідно до частини третьої статті 76 Конституції України "не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку". З цього конституційного положення випливає, що народним депутатом України може бути обраний громадянин України, щодо якого порушено кримінальну справу, якого затримано чи заарештовано.

Згідно з частиною першою статті 79 Конституції України перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу. Отже, у разі обрання громадянина народним депутатом України під час перебування його під вартою йому має бути надана можливість скласти присягу, оскільки за змістом частини третьої статті 79 Конституції України лише відмова скласти присягу (а не факт перебування під вартою) має наслідком втрату депутатського мандата.

Враховуючи, що депутатська недоторканність спрямована насамперед на забезпечення нормального функціонування парламенту, на вимогу Верховної Ради України народному депутату України, який перебуває під вартою, має бути також забезпечена можливість брати участь у засіданнях Верховної Ради (до набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього, наслідком чого є дострокове припинення повноважень народного депутата України). Встановлення юридичних механізмів забезпечення такої можливості належить до повноважень Верховної Ради України. Певний світовий досвід у законодавчому регулюванні подібних ситуацій вже існує.